Анотація Монографія містить комплексне дослідження довірчої власності, що існує у країнах загального права, а також детальний аналіз різноманітних видів трастів і трастоподібних конструкцій, що функціонують у країнах цивільного права та змішаних правових системах, зокрема у Франції, Італії, Німеччині, Швейцарії, Південно-Африканській Республіці, Японії, Китаї та інших країнах. Особливу увагу приділено кваліфікації трасту судами країн, які традиційно не визнавали довірчу власність. На основі компаративного аналізу положень законодавства різних країн і практики його застосування розглянуто світові тенденції в частині визнання та інкорпорації трасту у право країн, які протягом тривалого часу заперечували цей інститут. Розкрито особливості трастоподібних конструкцій в Україні, перспективи запровадження інституту трасту у вітчизняне право. Книга розрахована на юристів – науковців, практиків, викладачів, студентів та осіб, які цікавляться сучасними тенденціями у сфері управління майном. Передмова На сьогодні траст є універсальним інструментом комплек­сного та різнопланового управління власністю. Протягом останніх років він набув настільки великої популярності, що біль­шість бізнесменів і пересічних громадян у різних країнах світу, без перебільшення, не уявляють свого життя без нього. Але траст ці­кавий не тільки своєю популярністю та універсальністю. На моє глибоке переконання, це є дивовижний правовий інститут, оскіль­ки з моменту свого виникнення та протягом усього свого існуван­ня траст стикався із таким рівнем невизнання, нерозуміння та не сприйняття, як, напевно, жоден інший правовий інститут у світі. Будучи дітищем староанглійського права, траст виник з метою об­ходу феодальних обмежень, що існували у середньовічній Англії. І хоч як парадоксально, саме історичне походження та специфіка становлення трасту стали основною передумовою для багатоліт­ньої боротьби за визнання його самобутності у країнах, що нале­жать до інших правових систем. Починаючи з моменту коли про трасти уперше почули у Фран­ції, Італії, Німеччині та інших країнах Європи, юристи зайняли позицію категоричного несприйняття та заперечення трасту. Суди цих країн відмовлялися визнавати англійський інститут насам­перед через нерозуміння його суті та специфіки. Вони або квалі­фікували його через відомі їхньому праву конструкції, або, зде­більшого, просто відмовлялися розглядати справи, що виникали з відносин трасту. Така ситуація тривала десятиліттями, незважаючи на подаль­ше розширення сфери застосування довірчої власності. Проте на­прикінці XX ст. у країнах, що відносяться до різних правових систем, з’являються перші спроби зрозуміти траст і переглянути погляди на його правову природу. І хоча цей процес обіцяв бути тривалим і вилився у багатолітню наукову дискусію, крига наре­шті скресла. Так поступово, крок за кроком, різні країни відходи­ли від свого традиційного заперечення трасту і намагалися якщо не увести цей інститут у своє право, то принаймні запровадити правові механізми його визнання, паралельно із цим створюю­чи власні унікальні трастоподібні конструкції. Початок XXI ст. можна вважати новим етапом розвитку ідеї трасту, оскільки він упевнено вийшов за рамки загального права і почав набувати по­ширення у країнах, які традиційно його не визнавали. Окремо відзначимо роль юристів-компаративістів, які докла­ли чимало зусиль до примирення ідеї трасту та концепції права власності, що існувала у країнах континентального права та інших правових системах. Серед них особливе місце посідають розробки Квебекського дослідницького центру приватного та порівняльного права на факультеті права Університету МакГілл, який у 2008 р. за­початкував амбітний проект стосовно трастів у країнах цивільних і змішаних юрисдикцій. Його основним завданням стало дослі­дження того, яким чином траст був пояснений та інкорпорований у право країн, що належать до інших правових систем. Саме праці цього Дослідницького центру надихнули мене на написання цієї роботи, мета якої - докорінно переглянути або, точніше, «переосмислити» підходи до розуміння концепції трас­ту, які укоренилися у свідомості українських юристів. При цьому я намагалася використовувати наукові праці юристів країн як за­гального права, так і цивільного права та інших правових систем. Особливо мене цікавили сучасні дослідження з концептуально но­вим баченням ідеї трасту, а не розповіді про «розщеплення» права власності, що, як мантру, повторюють деякі науковці. Це, своєю чергою, принесло несподівані результати. Критично оцінюючи останні розробки у сфері трасту, я дійшла до парадоксальних для вітчизняної науки права висновків: понят­тя «розщепленого» права власності не існує, а тому ідея трасту не суперечить публічному порядку України, зокрема, і концепції абсолютності та неподільності права власності. Наскільки мої ар­гументи видалися переконливими - судити Вам, шановні читачі, але у будь-якому разі ця книга є поштовхом для подальшої про­фесійної дискусії.