У монографії розглянуто формування поглядів Т. Г. Шевченка на події української історії та історичних діячів, із нею пов’язаних, передусім через призму історичної літератури, з якою був обізнаний поет. Автор аргументовано доводить, що у митця не було єдиного визначального історичного джерела, зазвичай у поезії та в малярській творчості Шевченка на історичну тему спостерігається змішання історичних і фольклорних джерел, історичних і літературних, трапляються історичні персонажі винятково літературної генези, фольклорної із домішкою літературної і навіть винятково фольклорної. Здійснене масштабне наукове дослідження свідчить, що абсолютизувати історизм у Шевченковій творчості немає сенсу, але недооцінювати його теж не можна.
Адресована науковцям, викладачам, студентам, учителям й усім, хто цікавиться творчістю Т. Г. Шевченка.